Світова прем’єра — Маріїнський театр Санкт-Петербурга, 6 грудня (18 грудня за н. с.) 1892 року
Перша постановка в Одеському театрі опери і балету — 1950 рік
Петро Ілліч Чайковський по праву вважається великим реформатором балетної музики. Саме він привніс в класичну інтерпретацію балету нову динаміку, наскрізний розвиток музичних тем і образів. Ці художні принципи знайшли своє яскраве відображення у різдвяній казці «Лускунчик», написаній на замовлення директора імператорських театрів Івана Всеволожського.
В основу лібрето спектаклю була покладена повість Ернста Гофмана «Лускунчик і мишачий король» (з циклу «Серапіонові брати») у переказі Олександра Дюма-батька. Сюжет балету визначив Іван Всеволожський, автором програми і хореографії став Маріус Петіпа.
Спочатку зміст «Лускунчика» не сподобався Чайковському. Набагато більший інтерес викликало запропоноване паралельно з ним лібрето опери «Іоланта» (обидва ці твори — двоактний балет і одноактна опера — передбачалось поставити в один вечір). Але поступово Петро Ілліч захопився новим балетом.
Музика «Лускунчика» вперше прозвучала 7березня 1892 року на одному з Петербурзьких симфонічних концертів Російського музичного товариства (РМО). За свідченням брата композитора, Модеста Ілліча, «успіх нового твору був великий. З шести номерів сюїти п’ять були повторені на одностайну вимогу публіки».
Як і передбачалось, прем’єра відбулася в один вечір з «Іолантою» — 6 грудня 1892 року в Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Партії Фріца і Клари (Маші) виконували вихованці Імператорського театрального училища, які мали випускатися лише через рік.
Постановником «Лускунчика» був Лев Іванов, який уже на початку роботи над спектаклем замінив Маріуса Петіпа, який важко захворів. Декорації першої дії створив Костянтин Іванов, другого — академік живопису Михайло Бочаров. Костюми готувались за ескізами Івана Всеволожського.
У репертуарі Одеського театру опери і балету «Лускунчик» вперше з’явився у 1950 році в хореографічному прочитанні Вахтанга Вронського. Пізніше балетмейстери Ігор Чернишов (1969), Наталя Риженко (1985), Володимир Трощено (2008) пропонували свої, оригінальні версії балету, враховуючи досвід попередників, але орієнтуючись на власне розуміння музики Чайковського, особисті естетичні нахили та вимоги часу.
Шлях хореографів до розуміння музики «Лускунчика» виявився довгим. Партитура цього балету залишається неймовірно привабливою і для балетного театру ХХІ століття.