«Я пішов на захід так далеко, як тільки міг <…> адже піти якомога далі – мрія юності і привілей зрілого віку. Для мене це вже в минулому. Але геометрична фігура старості, як виявилося, – коло. Ідеш, ідеш і, якщо йдеш досить довго, доходиш до того самого місця, звідки вийшов».
Ранчо «Ла Епіфанія», 30 квітня 1996 р.
С. Мрожек «Щоденник мого повернення».
Вистава, до якої Театр йшов тринадцять років.
Нечувано!
Неймовірно!
Вистава-намагання розширення горизонтів драматургічного матеріалу; поглиблення тем, що залишив для нас автор; спроба знайти відповіді на вічні питання, що перед нами постали, коли почалася робота з текстами.
Ми будемо філософствувати, роздумувати, будемо боятися і ошелешено прагнути закінчення. Будемо радіти і отримувати кайф. Будемо рефлексувати, розважати, відкриватися і відкривати нові світи разом з вами.
Обурливо!
Не те слово!
Позаду довгий і тернистий шлях – часом наші ідеї штовхали нас вперед, часом наступали нам на п’яти, інколи розверталися в інший бік, і вистава починала жити власним життям. Зрештою, коли здавалося, що зв’язок втрачений назавжди, – ми опинилися на самому початку нашої подорожі…