Билеты от 120 грн!
Купить билет на Театр «Киев Модерн-балет» Раду Поклитару. Жінки у ре-мінорі. Underground - 23.09.2022 18:00
23 вересня, 18:00 – вечір одноактних балетів Академічного театру «Київ Модерн-балет»: «Жінки у ре мінорі», «Underground», на сцені Київської опери на Подолі
«Жінки у ре мінорі» – балет на одну дію, на музику Й.С. Баха (Концерт №1 для клавіру з оркестром/ре мінор)
Лібрето, хореографія, постановка – Раду Поклітару
«Жінки у ре мінорі» – вистава, сповнена захопленням величчю генія Йоганна Себастьяна Баха. Бахівська поліфонія стала джерелом натхнення для автора хореографії – пластична тканина цього балету цілком поліфонічна. «Трагічна історія про неіснуючу жіночу дружбу стала лише приводом для розгортання надзвичайно складних багатофігурних композицій та пронизливих дуетних фрагментів», – Раду Поклітару.
Фінал балету, завдяки поєднанню космічної музики Баха й сучасної експресивної пластики, перетворює його в біблійну трагедію. Художнику костюмів Дмитрові Куряті вдалося виконати поставлене хореографом завдання: передати у своїй роботі дух епохи Баха. За сюжетом у виставі – 16 головних героїнь. Партії жінок виконують чоловіки.
«UNDERGROUND» – балет на одну дію, на музику П. Васкса
Лібрето, хореографія, постановка – Раду Поклітару
«Створюючи виставу “Underground”, на музику надзвичайно талановитого латиського композитора Петеріса Васкса, я надихався фразою Жана Поля Сартра «Пекло – це інші». Але цей балет не про біблійне пекло. Це розповідь про людей, яких загнала у підземелля Underground війна. Змушені перебувати разом у замкненому просторі, вони доводять амплітуду своїх емоцій до пікових значень: любов (кохання) – ненависть; радість – відчай. Ніхто не знає – чи судилося їм вийти на денне світло. І саме тому їхнє «зараз» настільки важливіше, ніж їхнє «потім», – Раду Поклітару.
У своїй виставі Поклітару, власне, протиставляє світ героїв, які опинилися у прикордонних умовах виживання (андеграунд), їхньому прагненню до далекого світла («Далеке світло», за словами Петеріса Васкса, – «це й світло дитинства, й Божественне, небесне світло»). Звідси – образи, які передають максимальне напруження внутрішнього стану. Часом ця напруга досягає тієї межі, за якою розпочинається руйнування особистості, катастрофа стосунків. Режисерська думка Поклітару втілює симфонічну драматургію Васкса настільки зримо, що майже втрачається умовна межа між музикою й сценічними образами. Протиставленням жаху смертельної небезпеки, життєвому краху звучить ніжна мелодія скрипки, та як її відображення – образи юних закоханих, що опинилися в андеграунді й захищають своє кохання. Далеке світло, як промінь надії, матеріалізується у спущений кимось зверху канат, що дає можливість вибратися з підземелля…
