Шопеніана
Музика Фредеріка Шопена
Хореографічна сюїта на одну дію.
Відновлення Надії Федорової.
Одноактний балет «Шопеніана» – зразок неоромантичного балету початку ХХ століття, коли танцювальний театр почав пошуки нових виразних можливостей. Балетмейстер Михайло Фокін увійшов в історію як видатний реформатор балету. Але в «Шопеніані» він, швидше, відновлює романтичні традиції, а не руйнує їх. «Я прагнув не дивувати новизною, а повернути умовний балетний танець до моменту його найвищого розвитку. Чи так танцювали наші балетні предки, я не знаю. І ніхто не знає. Але в мріях моїх вони танцювали саме так», – писав майстер.
Перша редакція «Шопеніани» була представлена 10 лютого 1907 року в Маріїнському театрі Петербурга. Фокін обрав для постановки фортепіанні п’єси Шопена, оркестровані Олександром Глазуновим. Цей спектакль складався з окремих номерів, кожен з яких мав свій сюжет. Персонажами однієї з композицій був сам композитор та його Муза. Танець, поставлений на музику вальсу до-дієз-мінор Шопена, Фокін присвятив балерині романтичного театру початку ХІХ століття Марії Тальоні. Номер виділявся серед інших – переважно пантомімних – сцен і став основою другої редакції «Шопеніани». До неї входили Великий вальс, вальси №11, №7, ноктюрн №2, мазурки №3 та №2.
Оркестровку більшості мелодій Фокін замовив композитору Морісу Келлеру. Прем’єра відбулася 8 березня 1908 року в тому ж Маріїнському театрі, а всесвітню славу балет – уже під назвою «Сільфіди» – отримав 1909 року, після виконання в програмі Російських сезонів у Парижі.
Болеро
Моріс Равель
Балет на одну дію.
Хореографія та лібрето Георгія Ковтуна.
«Болеро» Моріса Равеля, що є музичною візитівкою багатьох симфонічних оркестрів, спочатку задумувався як хореографічний твір, і був вперше виконаний в паризькій «Гранд-Опера» під час вечора антрепризи Іди Рубінштейн. Сам композитор згадував: «У 1928 році, на прохання пані Рубінштейн я написав «Болеро» для оркестру. Це – танець у дуже помірному темпі, абсолютно незмінний як мелодійно, так гармонійно і ритмічно, причому ритм безперервно відбивається барабаном. Єдиний елемент різноманіття вноситься оркестровим крещендо». Твір став настільки популярним, що посів вагоме місце в репертуарах багатьох театрів світу.
Своє хореографічне втілення «Болеро» отримувало і на сцені Одеської опери. Наталія Баришева і Михайло Пєтухов (нині – педагоги-репетитори театру) повідали під музику Равеля історію Галатеї. Автором хореографії також виступив Георгій Ковтун.
«Болеро» повідає історію відносин між сильною вольовою жінкою та двома, закоханими в неї, чоловіками. Обидва кабальєро темпераментні й вродливі, то ж на даму чекає непростий вибір. Як закінчиться ця історія – вирішувати глядачеві.